Головний ресурс – людина, це істинна до якої дійшли усі розвинуті країни світу. Уявіть собі маленьку країну, зруйновану війною. Розбомблені заводи, вигорілі поля, величезні людські жертви. Масштабне промислове виробництво як таке з’явилося незадовго до війни, було сильно мілітаризоване, і тепер те, що від нього залишилося, потрібно було перебудовувати. Країна бідна ресурсами – ліс, вугілля, газ, нафта, родовища металів – всього цього немає або мізерно мало. У такій ситуації кожен верстат, кожен вагон металу, кожна тонна вугілля – на вагу золота. Все потрібно економити: берегти обладнання, щоб працювало якомога довше, тобто не виробляти зайвого і продавати тільки те, що дійсно купується. Це все післявоєнна Південна Корея, коли 78% населення були безграмотними. Понад третина людей не завершували навіть початкову школу. Тож освіта не вважалася пріоритетом. І ось у такі часи влада вирішила, що освіта — це майбутнє країни, і заклала фундамент тієї успішної Кореї, яка є батьківщиною таких корпорацій, як Samsung, Hyundai Motor Company та LG Electronics.

Найцінніший капітал — це люди, істинна, до якої розвинені країни йшли багато століть. У таких країнах, як Південна Корея — немає іншого вибору. Країна не багата на ресурси, практично немає корисних копалин, навіть обмежений ресурс землі. У такому випадку єдине рішення — інвестиції в технології, тобто людський інтелектуальний ресурс.

Буквально за два покоління, Південна Корея перетворилась в економічного гіганта, головним чином це було досягнути завдяки продуманій державній політиці у сфері освіти, розумне застосування людського ресурсу.

Освіта у Кореї є дуже важливою, вчителі — одна з найповажніших професій, батьки готові платити великі гроші, аби їх діти відвідували додаткові заняття після школи, аби отримати високі бали. Про те, з якою повагою корейці ставляться до освіти, свідчить ставлення до головного національного іспиту — Suneung. Це восьмигодинний іспит, який складається з шістьох секцій, що складаються один за одним, з корейської мови, математики, англійської мови, історії, соціальних наук та другої іноземної мови. Іспит вважається вирішальним, оскільки він визначає не тільки те, до якого університету студенти можуть вступити, а й їхній кар’єрний шлях. 

У цей день уся країна буквально завмирає. Усе відкривається на годинну пізніше( зокрема банки або фінансові установи), поліція мобілізується, аби допомогти школярам дістатись до центрів оцінювання, відкладають посадку літаків та обмежують трафік, аби учні змогли гарно розчути завдання на аудіюванні, на екзамені з англійської мови. Все настільки серйозно, що організаторів та екзаменаторів обмежують у пересуванні( фактично ізолюють), аби не стався витік завдань і екзамен був максимально об’єктивним.

Сьогодні, з однієї з найвідсталіших країн свого регіону, Корея перетворились у економічного гіганта. Один з основних секретів — інвестиції в освіту та суворий контроль у їх розподілі. В Україні ж фінансують освіту за залишковим принципом, і якщо в умовах війни зрозуміло з яких причин освіта не може фінансуватися на достатньому рівні, до в довоєнній Україні влада просто не хотіла цього робити, адже простіше витрачати гроші на те, що дасть електоральні результати, як от збереження солідарної пенсійної системи з регулярними індексаціями пенсій, які не прив’язані до темпів економічного зростання або разові роздачі грошей.

Приклад Південної Кореї демонструє, як зміни у відношенні до освіти, можуть докорінно змінити усю структуру економіки. Україна має неймовірно багатий природний та людський ресурс, жоден з них ми не використовуємо на повну. Українські вчені ціняться у світі, не зважаючи на те, що вони не отримують підтримки від держави, а якщо ми говоримо про природні ресурси, то наша країна має одні з найбільших запасів руди або газу в Європі та навіть світі, але і тут ми не використовуємо свій потенціал.

Як висновок, можемо підтвердити, Люди — головний ресурс, який в нашій країні поки не ціниться. Але тенденції поступово змінюються, молоде покоління навчається не заради диплому, а з метою отримати знання. До людей доходить думка про необхідність докорінних змін у державі на рівні суспільного договору, який треба побудувати так, аби людський ресурс — був головним для держави, а люди в свою чергу підтримували необхідні реформи, а не стару систему відносин держави з суспільством, коли щоб набрати електоральні голоси, достатньо сказати про запровадження нових субсидій та одноразових виплат.

Авторка статті — Лакша Поліна