Хоча офіційно у Японії нема армії, вона є однією з найпотужніших країн світу не тільки в економічній, а й військовій сфері. Один із засновників геополітики Карл Хаусхофер залічував Японію до “острівних країн з континентальним типом мислення” і справді, хоч це і острівна держава, вона впливає на ситуацію у світі в усіх сферах, хоча незважаючи на могутню економічну силу, Японія не використовує її на повну для вирішення геополітичних питань.

Геополітика Японії віддзеркалює особливості її географічного положення. Острівне розташування для Японії це – перенаселеність, нестача природних ресурсів, з одного боку, а з іншого – мотивація до побудови могутньої промисловості та опора на людський ресурс та технології.

Маючи Китай та Північну Корею в якості сусідів, сьогодні Японія дійсно хвилюється за свою безпеку, тому логічно, що Японії треба потурбуватись про свою обороноздатність в умовах коли конституцією заборонено мати армію.

Після капітуляції Японії у Другій світовій війні, було закріплено конституцію, де йшлося про те, що японці відмовляються від утримання армії, а безпеку країни повинні гарантувати Сполучені Штати Америки. Однак не дивлячись на те, що стаття передбачає відмову держави від права вести війну й мати озброєні сили, Японія де-факто має армію — Сили самооборони, і США цьому тільки раді, хоча фактично саме вони заборонили Японії мати армію. З формальної точки зору, японська армія вважається особливим видом поліційних сил, насправді це далеко не найслабкіші збройні сили світу. Все сталось 1954 року. Це був час Холодної війни та США боялись спроб Радянського союзу порушити мир у регіоні, тому був підписаний договір про створення сил самооборони Японії, крім цього Америка вводить свої війська на територію Японію. Саме так утворилась відома американсько-японська система оборони – “Спис і Щит”, де “Щит” – це Японія, а “Спис” – США. Тобто, за цією доктриною – японські сили займаються обороною островів, а США контратакують. Наразі, на території Японії знаходиться 120 американських військових баз.

Прихід Абе Сіндзо

Абе був відомий своєю позицією щодо оборони та зовнішньої політики і намагався змінити пацифістську післявоєнну конституцію Японії. Він перший з лідерів Японії, хто вклав так багато на обороноздатність Японії, розуміючи виклики з якими вона може стикатися у майбутньому.

Три стратегічні документи Японії, випущені наприкінці 2022 року вже з новим міністром, вирізняються доволі тривожним тоном. Ці документи є відповіддю Японії на погіршення ситуації з глобальною безпекою, наприклад – вторгненням росії до України, або агресивної політики Китаю. Два з цих документів — Стратегія національної оборони Японії та Програма нарощування оборонного потенціалу — встановлюють цілі для майбутніх можливостей і позицій Сил самооборони Японії з урахуванням сучасної безпекової ситуації. Сили самооборони Японії у майбутнє десятиліття зазнають найзначніших перетворень у всіх сферах. Наразі сили самооборони Японії, є восьмою найпотужнішою армією у світі, хоча службу проходить не так багато людей, це компенсують високим рівнем підготовки та технологічністю.

Авіація та флот – на сьогодні є найпотужнішими частинами армії. Сьогодні ці сили спокійно конкурують із китайськими – найбільшою загрозою у регіоні, а у багатьох аспектах випереджають Китай.

Перед Японією стоїть безліч геополітичних задач, які вона має розв’язати:

Перша: суперечка з Росією щодо північних територій. Прагнення Японії отримати південні Курили й чотири острови не підтримуються ні політичною елітою, ні населенням Росії. Наприкінці червня Міноборони Японії опублікувало щорічну доповідь, в якій вказало на те, що Росія стала «єдиною та безпосередньою загрозою» для безпеки Європи. Токіо турбує «зовнішня діяльність Росії, її військові тенденції та стратегічна взаємодія з Китаєм». Крім цього, насторожує зростаюча активність Москви на Курильських островах. У Міноборони незадоволені розміщенням російської військової техніки на островах Кунашир, Шикотан, Ітуруп та Хабомаї, які Токіо називає своїми «північними територіями».

Друга: Японія намагається взяти під контроль зв’язки Далекого Сходу та Європи через Середню Азію, отже йдеться про витіснення Росії з Далекого Сходу й Середньої Азії.

Третя: Китай. Агресивна політика Китаю змушує напружуватися багато країн, враховуючи, що Японія є сусідом цієї країна, Китай —  головна небезпека, японці розуміють, що у разі війни за Тайвань, вони можуть потрапити під удар. Саме тому, аби стримати Китай, у них немає вибору, крім як нарощувати свій військовий потенціал, заради миру.

Авторка статті —  Лакша Поліна