Вранці сьомого жовтня ХАМАС випустив рекордну кількість ракет на Ізраїль, палестинські терористи проникли на південні ізраїльські території сушею, повітрям та морем. Після ранішнього залпу у більше ніж 3000 ракет та невідому кількість вбитих жителів, оголошена операція “Залізні мечі”, але Ізраїль ще не зміг повернути під контроль захоплені території. ХАМАС Зміг зробити атаку – повною несподіванкою для ізраїльтян.
Отже як бачимо, Арабо-ізраїльська війна триває і по сьогодні та протягом часу набирала різних форм. У цій статті ми розглянемо історичний аспект цього протистояння та розберемося у політико-правовому аспекті цього конфлікту.
29 листопада 1947року генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію номер 181: головне свято для евреїв, та чорний день для арабів. Вже наступного дня починається війна.
Початок єврейської історії пов’язано з біблійної епохою. Евреї — один із древніших народів світу, Доказом цього є Хеврон, Що знаходиться за 30 кілометрів від Єрусалима у Юдейських горах, там у печері знаходяться останки патріархів, а одна з гробниць, згідно з давніми переказами, містить останки Авраама, саме від нього евреї ведуть своє коріння. Євреї походять від ізраїльтян і євреїв історичного Ізраїлю та Юдеї , двох споріднених царств, які виникли в Леванті під час залізного віку.
Під час римського періоду, євреї були розсипанні по всьому світі у діаспорі. Римляни перейменували Ізраїль на Сирію палестинську, щоб навіть з назви стерти натяки про корінних жителів цієї землі. З цього часу і аж до 1882 року масштаби переселення євреїв назад на землю Обітовану були незначними, як починається перша Алія. Алія́ — репатріація євреїв до Ізраїлю. Є одним з основних понять сіонізму, нині закріпленим у законі Ізраїлю «Про повернення». Євреї починають повертатися на батьківщину тисячами, рятуючись від погромів в Європі, допомагав вирішувати фінансові та організаційні питання французький багач єврейського походження Едмон Де Ротшильд. Єврейські громади масово скуповували землю у арабів, у більшості це були не плодючі та не оброблені землі, які продавались за невеликі кошти. Через деякий час уряд Османської імперії, який на той час контролював цю територію, почав вводити заборони на в’їзд євреї у Палестину, але за хабарі євреї все-таки продовжували скуповувати землю. Євреї були добрими господарями та вже через деякий час вони змогли вирощувати різні культури на раніше не плодючій землі, навіть араби почали переймати єврейські технології.
Вже у 1897 у Базелі було зібрано всесвітній сіоністський конгрес, який очолив Теодор Герцль – австро-угорський письменник єврейського походження, основоположник політичного сіонізму. Він зустрічався з багатьма лідерами різних держав аби домогтись підтримки з різних куточків світу, хоч він і помер у 1904 році не побачивши значного прогресу, саме він поклав початок політичного руху євреї за створення своєї держави. Починається друга Алія, що триває приблизно 10 років, більшість переселенців саме з російської імперії, арабам і євреям стає тісно в одній державі.
Після першої світової війни контроль над Палестиною перейшов до Британії, через поразку Османської імперії у першій світовій війні, з 1920 почав діяти британський мандат. Питання про створення єврейської держави обговорювалось на тлі боротьби, що розгорнулася між британською колоніальною адміністрацією в Палестині, арабським і єврейським національними рухами. у країні з’явилися два національні рухи, які протистояли одне одному – єврейсько-сіоністський та палестинський. З 1929 року починається наймасштабніша Алія, що тривала також 10 років. у результаті до початку другої світової війни в Ізраїлі проживало близько 450 тисяч євреїв, що становило третинну населення Палестини. Араби відчували дедалі більшу загрозу власному існуванню, що вилилося в перше повстання в 1936-1939 роках. Аби зняти напругу, Великобританія обмежила імміграцію нових євреїв, але нелегальними методами євреї продовжили еміграцію. Незважаючи на цей факт, євреї у більшості підтримали Британію у війні, розуміючи, що Гітлер є набагато більшою загрозою для них, багато євреїв навіть воювали у єврейському підрозділі британської армії, але після війни британці так і не зняли заборону на в’їзд для євреїв, що останні розцінили як зраду, сіоністи починають боротьбу проти Британії. У результаті Великобританія звернулася до новоствореної Організації Об’єднаних Націй (ООН) з проханням про посередництво. Зрештою було прийнято рішення про поділ Палестини в 1947 році. Єврейська держава зайняла 57 відсотків палестинської території, арабська – решту 43 відсотків, але це було неочікуване рішення для всіх, адже велику роль у створенні Ізраїлю зіграв Радянський союз, який раніше виступав проти створення держави – Ізраїль.
Після звернення Британії до ООН створюється спеціальна комісія для вирішення конфлікту. Запропоновано два варіанти: перший — поділ Ізраїлю на дві держави — єврейські та арабську з нейтральним Єрусалимом( варіант більш вигідний для євреїв), та другий варіанти — створення єдиної держави арабів та євреїв(варіант більш вигідний арабам, адже євреї знову будуть національною меншиною). Отже з цього моменти доля євреї залежала від рішення ООН, а точніше від рішення США та СРСР. “Сіонізм був покликаний відволікти єврейський робочий люд від революційної боротьби, зберегти панувавання буржуазії над трудівниками” — радянська енциклопедія, що прекрасно відображала позицію Радянського союзу на той час, складно уявити який був подив коли на трибуну ООН у 1947 Андрій Громико — постійний представник союзу в ООН, піднявся з заявою що євреї натерпілись за часи другої світовою війни та Радянський союз не проти створенню двох держав, такого не очікував ніхто. Отже у 1947 році ООН голосує за створення двох держав — Ізраїлю та Палестини.
14 травня 1948 року міністр тимчасового уряду Давид Бен Гуріон зачитав акт проголошення незалежності нової ізраїльської держави. Незадовго після цього між ізраїльтянами та арабами розпочалася війна. Євреї перебувають в оточені, зброї нема, Ізраїль виживає завдяки високо вмотивованим бійцям. Раптово допомогу надали комуністи, з Чехословаччини почалися поставки зброї, що було несподіванкою для арабів. Багато зброї було завезено контрабандою, також багато було викрадено у британців, у маленьких майстернях вироблялися бронетранспортери, міномети та гранати.
З початком бойових дій Ізраїль відмовився визнавати кордони згідно з поділом 1947 року. Арабський легіон, найбоєздатніше військове з’єднання Трансйорданії, швидко захопив Юдею, Самарію та східну частину Єрусалима. Сирійські та ліванські війська окупували єврейські поселення на півночі. Єгипетська танкова колона перебувала в 35 км від Тель-Авіва. Проте військові підрозділи щойно створеної єврейської держави зупинили арабські армії та завдали їм поразки. Після підписання низки мирних угод, частина територій віддана за рішенням ООН Палестині, перейшла під контроль Ізраїлю, але зрештою війна скінчилася. Сотні тисяч палестинців втекли або були виселені з домів – вони називають це Аль-Накба, або “Катастрофа”. Зараз, більшість палестинських біженців та їхніх нащадків проживає в секторі Газа, де панує палестинська бойова група під назвою “ХАМАС”, яка прямо зараз веде бойові дії проти Ізраїлю та на Західному березі, а також у сусідніх Йорданії, Сирії та Лівані.
Але це не остання сутичка, до сьогоднішньої війни, передувало ще декілька масштабних збройних конфліктів, як наприклад “Війна судного дня” або ” Шестиденна війна”.
Мирні переговори ведуться і припиняються вже понад 25 років. У 1993 р. двосторонні переговори в м. Осло (Норвегія) між Ізраїлем та ОВП завершились підписанням «Декларації про принципи», яка передбачала шляхи врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту. У 1994 р. внаслідок Угод в Осло була створена Палестинська національна адміністрація (ПНА), але це не допомагає вирішити конфлікт, адже населення обох сторін не підтримує таке м’яке відношення один до одного.
Є низка питань питань, щодо яких Ізраїль та Палестина не можуть дійти згоди, крім питань про те, як ділити Єрусалим та питання біженців, ключове питання — чи дозволить одні спокійно існувати іншим? Як ми бачимо з останніх подій, цей конфлікт тільки загострюється та навряд чи закінчиться у найближчі 5 або 10 років.
Авторка статті — Лакша Поліна