По справжньому революційним був виклад Михайла Грушевського про козацький період нашої історії. До нього російська історіографія подавала козачину перед усім, як військову силу, що прагнула відокремитися від Польщі та одразу примкнути до московського царства. Але сучасна історіографія представляє Річ Посполиту не лише польською державою, а водночас руською(українською), литовською та білоруською, але крім еліти Речі Посполитої українського походження, збереглась стара інтелігенція, яка зберегла “Руську”(українську) ідентичність. Саме ця каста представляє нам нову державницьку силу у вигляді козацтва, адже коли ми говоримо про культурну частину Річі Посполитої, то при будь-якій інтерпретації у культурному плані за основу бралась польські традиції, українська шляхта масова перейшла у католицтво, стаючи польською шляхтою українського походження, староукраїнська література, національні традиції у архітектурі та живописі не отримували достатньо уваги від еліти, цю функцію перебрала на себе козацький державотворчий клас. Запорізька Січ — це один з тих світових історичних феноменів, над яким замислювались і який намагалися зрозуміти й пояснити багато поколінь дослідників.
Гетьманщина виникла в результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій, яке спалахнуло 1648 року в українських землях під проводом Богдана Хмельницького. Причинами повстання були корупція королівських урядів Речі Посполитої, соціальне безправ’я, активізація діяльності православної церкви та зростання чисельності козацтва попри обмеження уряду. За влучним описом тогочасного становища Річ Посполита являла собою: “Рай для шляхти, Небеса для евреїв, пекло для селян”
Руйнуючи міфи московської історіографії при нібито лише військову силу Гетьманщини з не дуже освічених селян, можна навіть привести до контраргументу слова Карла Маркса, який назвав Запорізьку Січ «козацькою християнською республікою». Він наголошував, що «з появою козацтва дух вольності розлився по Україні».
Роль козацтва у всьому суспільно-політичному житті, України була така велика, зв’язки з народом були такі міцні, що в документах XVII— XVIII століття всіх українців навіть називали «нацією козаків», «українською козацькою нацією».
Це не єдина назва козацької держави, в офіційних козацьких документах фігурувала назва Україна, українська держава або українське князівство. Трохи рідше трапляється назва Русь. Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, в якій брали участь усі козаки.
Отже, відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою».
Республіканський лад козацького самоврядування – унікальний період вітчизняної історії з кінця XV-го до кінця XVIII століть, в період монархічного ладу у країнах Європи, українська держава єдина держава, що за своїм устроєм походить до республіки у сучасному розумінні. Звичайно такий, на той час специфічний лад привертав увагу з закордону.
Ось, що пише Вольтер — один з найвідоміших французьких філософів-просвітителів про козаків: «Вони нічого не бояться, і живуть вільними. Вони б’ються до смерті навіть за найдрібнішу здобич з такою ж відвагою, що й Карл ХІІ, розпоряджаючись коронами». Але головне протиріччя у думках Вольтера в тому, що він був гострим противником війни та будь-яких насильницьких дій, тож не міг стовідсотково позитивно оцінювати козаків і називав їх «найбільш чудернацьким народом, який коли-небудь існував на землі».
У першій половині XVII століття запорізьке козацтво піднялося до рівня кращих європейських армій, а своєю активною, наступальною, ініціативною стратегією і маневре-ною тактикою перевершувало феодальні армії Європи, що послідовно додержувалися стратегії позиційної оборонної війни.
Запорізьку піхоту вважали найкращою в Європі. Вона героїчно, майстерно билася з ворогами на суходолі, шикуючись, як правило, у три шеренги. Перша — стріляла, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Запорізька піхота уславилася штурмом ворожих фортець, воювала і на морі в складі славнозвісних вітрильно-веслових козацьких флотилій. Вони вели морські бої, охороняли береги. Є історичні відомості, що запорожці використали в походах проти Туреччини підводні човни набагато раніше, ніж це було в Західній Європі. Козаки сміливо атакували не тільки окремі судна, а й цілі турецькі флотилії. Залогу турецьких галер знищували, невільників-веслярів звільняли й відвозили до рідних країв або приймали в лави козацтва.
Отже, як ми бачимо традиція українського республіканізму має глибоке історичне коріння. Державотворчий процес у випадку України відбувався у послідовності “військо – держава”, а не навпаки. Цей момент пояснює суто українські особливості утворених державних структур. Спочатку виникає національне військо для оборони території, потім це військо взяло під свій контроль частину Дикого Поля, яке не належало жодній із держав, а вже потім військове керівництво самим життям змушене було створити державні інститути, які мали забезпечувати повноцінне функціонування війська.
Авторка статті — Лакша Поліна